EnglishУкраїнськаmRussian
Login/New

Necrolog of Tischenko Mykola Tarasovych

05.12.2021 08:00 Age: 1 year
Category: News

By: Roman Savochenko


Tischenko Mykola Tarasovych

Mykola Tarasovych Tyshchenko took an implicit but significant part in the creation of this project as he was the director of "DIYA" LTD (1990 ... 2021), where the author of the project was currently working (1997...2020). Although direct official support of the project was never provided, nor was funding provided, but various automation equipment was purchased for the project, information resources of the project were hosted on the company's server (2004...2016), funded participation-reports at conferences and automation systems and scientific topics for practical implementation and testing were provided.

8ї години 5 грудня 2021 року після тривалої хвороби та операції на 79 році завершив свій життєвий шлях Тищенко Микола Тарасович.

Я, Савоченко Роман Олексійович, познайомився із покійним Миколою Тищенко у 1997 році та пройшов із ним його творчий шлях майже до кінця, тобто до жовтня 2021 року, коли 26 серпня цього-ж року блискавка символічно поставила крапку, призупинивши діяльність його дітища — фірми ТОВ НІП “ДІЯ”, через виведення із ладу серверу фірми та який і відновлювався так само символічно з другої спроби щодо материнської плати та модулів пам’яті. Фірми, яку він тримав на плаву до кінця та організував відновлення серверу знаходячись у передопераційному стані.

Микола Тарасович був яскравим представником цілої епохи — епохи СОВецької ОКупації, яка, на жаль, пережила його. Але завершення життєвого шляху настільки яскравих представників епохи поневолення і окупації можливо стане символічним та передвісником логічного завершення нарешті цієї епохи через ДЕОКУПАЦІЮ(5). Епохи, якій він однак вірно і до кінця служив та яка зараз фактично і “поїдає” передчасно своїх слуг, що безпосередньо, хоча переважно і несвідомо, доклалися до забруднення та отруєння довколишнього середовища. Микола Тарасович фактично пов’язував довкола себе не лише підлеглих, а й окремі заводи та галузі промисловості, галузеві та загально-освітні інститути (1).

Народився Микола Тарасович 8 липня 1943 року під час німецької окупації у місті Кам’янське Січеславської області, області яка досі символічно і називається окупаційно як “Дніпропетровська”. Але місту первинну назву повернуто за його життя, що він не сприйняв та скоріше засудив і продовжував називати на “честь” окупанта та ката українців — “Дніпро(дзержинськ)”. Враховуючи буремні часи реокупації одного окупанта іншим, Микола вважав цю дату приписаною, тобто нереальною. Батьками Миколи були вихідці із сучасної Кропивницької області, які, як і багато інших, втікали-рятувалися від геноциду-голоду 1932...1933 років у свої 32 та 26 років. Втікали, відриваючи коріння, до козацького та індустріального із 1890 року міста, яке вже і народило вчергове настільки яскравого творця, на яких ця земля завжди була дуже щедрою, але справжніх синів України з яких однак було небагато саме через втрачене коріння через зденаціоналізуючу-поневолюючу індустріалізацію (1).

Дитинство та юнацтво Миколи відбувалося у розквіт згаданої епохи та у середовищі зачищеному від спогадів злочинності СОВецького ОКупанта, які ще й було заміщено спільною з окупантом героїкою другої світової війни — служби батьків у СОВецькій ОКупаційній армії “переможців”, що власне завжди відбувалося надалі “середовищем спільної справи та боргу крові”, коли неокріпле молоде покоління без родової пам’яті, та за винищених авторитетів роду, привчається до думки, що “окупант то брат і його мова то норма”, бо він “допомагав” у спільній справі, “врятував від кулі”, “визволив із полону” та інше, і що власне відбувається наразі, коли мета кінцевого бенефіціара-гРАБІЖНИКА у такий спосіб покривається щільним туманом. І це тоді, коли батьки Миколи були живими свідками другого-великого голоду 1932...1933 років, а він особисто був ще й свідком третього — післявоєнного голоду 1946...1947, який він навіть пригадував, але маючи гострий розум та допитливість так і не пов’язав із СОВецькою ОКупацією власне через методу окупанту із манкуртизації(3). Саме розквіт епохи червоного терору, геноциду та денаціоналізації через заміщення тут українського вільного селянства залежним “пролетаріатом” із рабською солідарністю, які “несолідарну” касту панівного номенклатурного апарату не помічали, а селян, часто власних-же батьків, зневажали (1).

І ось, у цьому середовищі 1960 року Микола набував заочну вищу освіту-засліплення в інституті міста Кам’янське, наразі ДДТУ, працюючи на надсекретному хімічному підприємстві “ДніпроАЗОТ” та поряд із місцем збагачення Урану до першої “власної” ядерної бомби СССР — “ПХЗ”. Зауважений раніше гострий розум та допитливість Миколи, на додачу до практичного досвіду, допомогли автоматично закінчити заочне навчання не дивлячись на перерву через повинність в СОВецькій ОКупаційній армії. Хоча ця перерва, з його-ж слів, не була даремною бо він там навчався та схоже засвоїв життєву істину — вчитися треба завжди і де це лише можливо, знання то сила, а сувора субординація у науці та творчості то велика шкода. Та чого він значним чином дотримувався надалі у власній творчій діяльності, яку поєднував із керівництвом; спочатку опираючись верхівці номенклатурного апарату у “ОРГХІМ”, яке було далеке від науки та знань, а потім і демонстративним виходом із нього разом із ядром фахівців. Саме так, первинним у Миколи завжди була наука та творчість і що не найкращим чином впливало на його керівну діяльність, особливо після зникнення мізерного але гарантованого фінансування у 1990 році із виходом з “ОРГХІМ” та створенням власної фірми.

Творчий-науковий шлях, і так, він був саме творчий та науковий, бо допитливий розум іншого не передбачав, відбувався довкола хімічної промисловості де він займався “мізками” цих процесів у тісному зв’язку із технологією, тобто автоматизацією керування ними. Для чого ним ґрунтовно вивчено фізичні, хімічні, електричні процеси; на власному практичному досвіді пройдено через пневматичні, лампові та електронні регулятори із керуванням пневматичними та електричними виконавчими механізмами та багато іншого. Відповідно, його рано помітили та він потрапив до організації із загально[союзної-імперської] розробки, створення та впровадження автоматизованих систем хімічної промисловості “ОРГХІМ”, спочатку до Сіверодонецького відділення, а потім до Кам’янського, яке загалом вважалося головним. За власними словами Миколи, він був допущений до таємної інформації, як то до кімнат із секретними підручниками де можна було лише запам’ятовувати потрібне, усамітнившись із ним. Так само як і мав прямий доступ до міністерств та академіків закритих, не існуючих офіційно, галузевих інститутів, як то ГИАП.

На цьому етапі свого життя, Микола, часто на свій розсуд та ризик, збирає ядро фахівців, забезпечує сприятливі умови для розробки та створює просунуті на той час рішення, які демонструються на конференціях під наглядом КГБ. Близько 1980 років він виводить ядро фахівців, переважно із Горлівки, до рідного міста Кам’янське, де на той час будувалися лівобережні багатоповерхові бараки та він отримав низку квартир на “безкоштовне” виділення, як типова практика тих часів із прив’язування рабів до місця рабування та остаточного відриву від коріння.

Із початком керованих номенклатурним апаратом відцентрових рухів — так званої “перебудовки”, Микола виходить із “ОРГХІМ” та спільно із групою підлеглих створює власну фірму ТОВ НІП “ДІЯ” у 1990 році, яка відповідно й продовжила займатися автоматизацією, однак вже і не лише хімічних процесів, а будь яких промислових. Та протягом 1998-2008 років був час особливого розквіту, коли склад фірми досягав трьох десятків осіб, та що фактично припинилося у 2008 році із завершенням “підгрібання” відповідних підприємств номенклатурним апаратом УССР, а також безпосередньо СОВецьким ОКупантом, коли у перших не було впевненості, що інша олігаХАРЯ не відтисне потік у нього, відповідно треба витискати по максимуму та нічого в розвиток не вкладати, а другим не потрібен був конкурент за великої потреби у таких фахових рабах, котрі іншої мови окрім імперської осягнути не могли в принципі, тоді як ті, що змогли — подалися рабувати по інших світах, у першу чергу американський та дотичний оутсорсинг; та що значно пожвавішало із впровадженням “безвізу” до Європи коли рабів почали приймати і з плескачем та майже без застережень. Відтак, до року завершення земного шляху Миколи (2021), склад фірми скоротився до близька п’яти, і, на жаль, Микола так і не усвідомив, що причина цьому саме у денаціоналізації — відсутності коріння у рабів, лише яких власне спроможні виховувати такі само імперські заклади тимчасового утримання — освітні-засліплювальні; тобто цінністю яких є лише матеріальне, яких тут нічого не тримає, як і їх батьків, та які відповідно легко і невимушено продаються там де дорожче купують. Причина у тому, що тут НЕМАЄ України за змістом-суттю, а триває СОВецька ОКупація УССР; у тому, що українського у фірмі ТОВ НІП “ДІЯ” фактично була лише назва, запропонована його найближчим соратником — “великим західняком”, та яку вже традиційно тричі вкрадено.

Микола завжди розумів вагу знань та сприяв їх набуттю іншими, але скалічена СОВецькою ОКупацією українська ментальність до рівня “солідарного раба” значно обмежувала природний гострий розум та допитливість через придушення уяви, що проявлялося у нецінуванні власної-ж розумової діяльності та що також поєднувалося із засудженням гідного оцінювання праці-часу іншими: маніпулятивні “прохання про поміч” призводили до необґрунтованих розпоряджень підлеглим займатися “поміччю” замість аналізу, оцінки та обрання більш оптимальних шляхів співвідносно до кваліфікації та вартості часу підлеглих, яка таким чином обнулялася; сприйняття та толерування крадіжки інтелектуальної власності у інших із образами на тих, які те саме роблять до нього або чинять йому спротив та засуджують, тобто ПЗ кралося за першої ліпшої нагоди та відомі фрази толерованих підлеглих: “Я накрав софту, то й нічого якщо вкрадуть мою поробку” або “Хай крадуть, напишемо нове ...”.

У 1970 роках Микола одружився та має дві дочки і сина, а також принаймні двох онуків, загальна кількість яких автору невідома та про особистий бік життя Миколи краще розкажуть більш наближені. Але, за всіма ознаками, скалічена СОВецькою ОКупацією ментальність передалася та що й не могло не відбутися під ментальним-авторитетним впливом батьків і окупаційного середовища, яке ґрунтовно відірвало все духовне коріння.

Та, на фоні загального середовища, Микола залишався яскравим фахівцем, у якого було чому навчитися або по-опонувати, хоча останнім часом переважно уявно; і для автора він був чи не другим ментальним батьком на творчому та моральному етапі звільнення свідомості особистості, який не застосовував суворої субординації за творчих прагнень, притаманну промисловим підприємствам майже як в армії, де статусна корупція “брат-сват-блат” знищує чи не всю ініціативу та що майже цілковито проїло і наукові заклади дотичні до промисловості, де переважно залишилася окупаційна-імперська псевдонаука через захоплення-відторгнення або знищення практичної наукової бази промислових підприємств, загарбники яких воліють придбати готове нове або використане у фінансових-окупаційних осередків свого-ж походження, але точно не звертатися до тієї “науки”, з якою ніяке коріння не пов’язує і щоб національного-українського там нічого навіть не зажевріло, не кажучи вже про самодостатні складно-інтегровані організаційні утворення.

Спи-ж спокійно БАТЬКУ — чергова жертва СОВецької ОКупації!!!

 

1 Епоха червоного терору, геноциду, денаціоналізації та ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

Епоха червоного терору, геноциду та денаціоналізації через заміщення тут українського вільного селянства залежним “пролетаріатом” із рабською солідарністю, які “несолідарну” касту панівного номенклатурного апарату воліли не помічати, а селян, часто власних-же батьків, зневажали. Фактично те саме, що біблійний Мойша зробив з євреями (їх дітьми) вивівши із Єгипту, але навпаки, коли дітей селян під гаслом “освіти”, а фактично поневолення через засвічення-засліплення, кинуто до лона ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ, де виконавцям цей досвід власне дуже навіть знайомий, оскільки більшість серед них жидами(2) і були. Тієї самої індустріалізації під час великого голоду 1932...1933 із заретушованими слідами її походження від “тісної” співпраці із американцями, німцями та англійцями на офіційному-державному рівні, коли вищеназвані “збули” застарілі заводи та навіть цілі галузі в обмін на зерно пограбованого та замордованого вільного селянства — УКРАЇНЦЯ, залишки яких загнано рабами в колгоспи та професійними рабами до цих-же заводів. Тобто, вільне УКРАЇНСЬКЕ селянство, яке саме себе годувало, заміщено на цілком залежних колгоспників та робітників, які легко піддавалися денаціоналізації та перетворенню у “советського человека” (3), що зокрема супроводжувалося масовим знищенням УКРАЇНСЬКОЇ інтелігенції — авторитетів роду, виявленої під час так званої “українізації-коренізації”, або “постачання” фахових її представників “партнерам”, у першу чергу американцям — тим самим жидам(2) як то Рокфеллер. Для цілісності картини доцільно провести паралель із так званою світовою кризою 1930х та “Великою Депресією США”, яка відбувалася у 1929-1933 роках! То чи не життями мільйонів ВІЛЬНИХ УКРАЇНЦІВ сплачено за подолання цієї кризи та “депресії” у 1933 році, а потім із постійною неприхованою співпрацею під спільною пентаграмою аж до 1947 року сплати за небачений ленгліз. Після чого “співпрацю” переведено під димову завісу “холодної війни”, коли цінні але норовливі фахівці замість “шаражок” передавалися “партнерам”, а ті абсолютно “ненавмисно” передавали матеріали та технології, часто від цих самих фахівців, для випробовування на дешевому “живому матеріалі” рабів СОВецької ОКупації, особливо ядерні технології, яких УКРАЇНЦІВ і позбавили, бо їх очікувана помста мабуть страшніша за Північну Корею, Пакістан та Іран разом взяті!? Власне обом партнерам-імперіям, які знищили або продовжують знищувати корінні народи — НАЦІЇ, дуже потрібен був ворог, бо тоді зденаціоналізованих рабів найбільш ефективно гРАБУВАТИ, на чому ця “аморальна економіка” власне традиційно для імперій і тримається. У цьому світлі також варто ретельніше поглянути на Карибську Кризу, Кеннеді та його вбивство, як шантаж не зовсім керованого президента отим самим оком, яке зображено на верхівці Єгипетської піраміди поГРАБУНКУ перших американських грошей. Чи це не застосування жидами(2) досвіду їх минулих господарів Єгиптян?

Заклади тієї самої індустрії, яка у реаліях України представляє із себе країну у країні, де завод то місто у місті, часто й утворюване довкола них у вигляді багатоповерхових бараків низької якості для рабів цих заводів. Тієї самої індустрії, яка стала міцним консервантом СОВецької ОКупації, де на рівні рабів-робітників так само живе культ леніна та сталіна, а верхівка та власники якої, це той самий номенклатурний апарат; які так само тісно пов’язані із імперським-окупаціним центром MRussia(4), коли перші ментально, а другі й фізично на додачу. Тому Україна й представляє із себе досі росіянську рабо-колонію, де завжди була окупаційна адміністрація, керовано обрана номенклатурним апаратом індустріальної країни; і саме тому так звана “декомунізація” фактично є лише маскуванням постмайданних “діячів”, та яка у цій “країні у країні” фактично не була сприйнята, а часто і не помічена взагалі.

Більш того, мешканці цієї “країни в країні”, будучи фактично окупантом, набули великої претензійності через упослідженість та знищення вільних селян:

  • “Ми тут вас всіх годуємо і взагалі наш завод, директор, партія це — годувальник”
    !> якщо заглибитися в історію — відновити пам’ять роду, то з’ясується, що ви і себе тут “прогодувати” нездатні; так середня кількість дітей у сім’ї раба СОВецької ОКупації складає 2.5, тоді як у вільного селянина, до навіть червоного перевороту у 1917, складала 12 та потенційно українська земля може прогодувати до 20, що власне і було підґрунтям “великого переселення народів — СЛОВ’ян”. З чого можна отримати дуже показовий рівень вашого-ж тут погРАБУНКУ “годувальником” — 80...90%, який супроводжується зануренням у лайно — багатоповерхові бараки в довколишньому середовищі отруєному цим заводом, відтак і вами особисто!

  • “СССР був великою країною, а за вашої України нічого не побудовано і нам рабам немає чого рабувати”
    !> по перше, “нашої України” тут немає, бо 1991 року не здійснено ДЕОКУПАЦІЇ(5), тому зараз триває ваша-ж ОКУПАЦІЯ за обраної вами-ж окупаційної адміністрації, та вашим власникам — феодалам-олігаХАРЯМ, вигідний такий стан речей
    !> по друге, це лише раби оцінюють велич країни по рівню їх-же погРАБУНКУ, через власний жебрацький стан — скільки непотребу-металобрухту виготовлено; якщо-ж оцінювати за власним станом, то добробут помітно покращився навіть за актуальної консервації СОВецької ОКупації

 

2 ЖИДИ

Автор немає нічого проти євреїв та представників інших національностей якщо вони, мешкаючи на території іншого народу, вивчили мову цього народу (духовно споріднилися) та його історію (набули пам’ять народу), тобто стали УКРАЇНЦЯМИ єврейського або іншого походження!

Але автор не толерує окупанта будь якої національності та походження включно з українським-же!

“Жид”, загалом, є споконвічною назвою саме окупанту єврейського походження, яку їм дав УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД, тому тут немає підстав до звинувачення у антисемітизмі, тобто проти дітей Сима, сина біблійного Ноя. А ось претензії їм за створення рабської релігії для “гоїв”, побудову Сіону(ів) за рахунок і на землях інших народів та притаманну ментальну рису витонченого погРАБУНКУ на людських пороках можете за нагоди пред’явити.

 

3 МАНКУРТИЗАЦІЯ

Манкуртизація — процес перетворення сформованої вільної людини, або виховання-формування молоді, в раба без пам’яті та сумнівів, тобто фактично добровільного, який не втече та навіть думки такої не матиме, як власне і усвідомлення свого рабського становища.

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД ще називає цей процес “зкурвлення”, а рабів таких “яничарами” — спочатку “завчення”, а потім заРАБУВАННЯ “середовищем спільної справи та боргу крові” і осімейнення (змішуванням із “братами”), тобто виховання-культивування відданих рабів через позбавлення коріння та вільного часу на осмислення-осягнення світу, що є ключовим на завершальному етапі формування ОСОБИСТОСТІ, та що є і небезпечним для окупанта через ризик усвідомлення окупації — пробудження рабів.

Тобто, спочатку насадження комплексу винуватості та зобов'язання через доведення до межі фізіологічного існування, а потім сприяння розвитку ресентименту через тотальне впровадження підпорядкованості-“чинопоклонство” у системі статусності де більше важить “брат-сват-блат”, але ніяк не “знання-навички-досягнення”.

 

4 MRussia

Логічний висновок з історії та поведінки ТОГО утворення, який дуже точно відображає культурний, моральний та психологічний стан більшості його представників, до яких ці визначення і застосовуються.

Сам висновок ґрунтується на факті крадіжки назви “Русь” 1721 року та через попередню назву-перейменування московитами наших земель у “Київська Русь”, відтак, за їх-же “логікою-правилом”, вони мають називатися, і багато хто називав — Московська Русь, та через запис грецькою і латиною це виходить RUSSIA, а доданням літери “M” отримуємо MRUSSIA. Це актуально і до назви ними нашої країни як “Мала Росія”, що саме по собі підкреслює факт — це та сама Русь від збереженого “мала батьківщина”, але у контексті зросійщення-змосковщення, тобто до “населенія” міст та селищ, що зрадило власному корінню через манкуртизацію(3) і яке досі не прокинулося в усвідомленні цього; або відверті нащадки тих самих “колоністів-окупантів”, яких розвозили по всіх підприємствах-містах “країни у країні”, змішуючи та стираючи національну ідентичність.

“MRussia” яскраво відображає й факт крадіжки та псування первинної руської-української мови рабами русичів — "русскіє", як прикметник, тобто приналежність. Яких переважно й “просвітлювали-засвітлювали-засліплювали” функціонери рабської віри із Греції-Візантії та через [Б-В]олгарію, тобто так званою “церковно-слов’янскою”, яка від руської-української мови так само вже далеко відійшла і не дуже насаджувалася на територіях де первинну мову добре знали.

 

5 Деокупація

Процес зворотній до окупації, тобто усунення факторів нанесених з окупацією, який в першу чергу передбачає реформу інституту ГРОМАДЯНСТВА, коли у громадянських правах обмежується населення прямо завезене під час окупації та автохтонне, яке цілком прийняло окупаційну-імперську владу та забуло власне коріння, тобто було манкуртизоване(3).

Зазвичай, та є реальний міжнародний досвід, впроваджуються іспити на громадянство для УСІХ хто на нього претендує, і особливо для населення територій які були під окупацією. Відповідно до всієї країни якщо вона цілком була окупована. У особливо складних-запущених випадках на території скасовуються елементи демократії, оскільки й демосу ще немає, а саме — на термін осягнення іспитів помітною частиною населення запроваджується військово-цивільна адміністрація та скасовуються будь які виборчі процеси. Ті, до кого такі обмеження застосовуються, втрачають право: обирати та обиратися, займати посади у державних закладах включно із освітніми та силовими органами, володіти стратегічними підприємствами та ресурсами країни.

Іспити на громадянство зазвичай передбачають: знання МОВИ — духовне-ментальне споріднення, та ІСТОРІЇ — набуття пам’яті. При чому, скасовується умова безперервного проживання на цій території та автоматичне набуття громадянства особами, які тут народилися та досягли зрілого віку під час перехідного періоду; з очевидних причин того, що окупаційне середовище не виховає тут ГРОМАДЯНИНА за будь який термін.

Окрім реформи інституту ГРОМАДЯНСТВА до функціонерів, та окупаційного режиму загалом, може застосовуватися судовий процес на кшталт нюрнберзького трибуналу, з метою засудження живих злочинців та їх дій як явища, для вже мертвих, — засудження та покарання зла щоб не плодилося.

І звісно, усьому цьому передує НЕГАЙНЕ усунення всієї попередньої влади, а не ігри із нею у демократію та формальна заборона окупаційної партії аж на 23му році, з переходом значної частини її діячів до інших партій-проєктів фактично окупаційної влади.

У випадку з Україною нічого з вищенаведеного не відбулося, відповідно окупація триває!!!

 


5205